Батькам

Як можуть допомогти батьки в період  адаптації дитини до школи?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Сім основних правил батьківської поведінки в організації навчання

1. Сприяйте дитячій самостійності. Чим самостійнішою буде дитина, тим  краще вона зможе працювати у школі. Хваліть дитину за самостійні дії.

2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до самостійних спроб вирішення проблем. Допоможіть їй лише підказками. Не піддавайтеся їй ї не робіть за дитину те, що вона здатна виконати і сама.

3. Дайте своїй дитині попрацювати над матеріалом удома.

4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть, а не докоряйте. Не обмежуйте схвалення критикою: "9-це, звісно, чудово, але без тих двох помилок могло бути і 12".

5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, вищих, ніж у вчителя.

6. Будьте зразком для дитини. Вимагайте від неї не більше, ніж від себе. Не примушуйте її читати, якщо не читаєте самі.

7. Говоріть позитивно про школу, вчителів. Якщо ви маєте претензії до вчителя, не варто це обговорювати при дитині.

 

Поради для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

·  Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

·  Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

·  Почуття дитини не можна оцінювати. Не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

·  Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

·  Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

·  Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

·  Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

·  Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

· З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

· Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Зави­щена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно по­чинати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

 

 

Причини неуважності.

Батьки й учителі часто скаржаться на неуважність дітей, особливо молод­шого шкільного віку. Причини неуважності — різні. Їх слід знати, щоб успішно виховувати.

1. Неуважність нерідко є наслідком перевтоми дитини. Якщо вона пізно лягає спати, якщо батьки перевантажують маленького школяра враженнями:дозволяють дивитися ввечері телевізійні передачі, часто водять у гості, — нервова система дитини збуджується. Школяр погано і мало спить, у клас приходить сонний. Сон — це охоронне гальмування.

2.     Неуважність може бути наслідком порушення правильного дихання, а отже, й постачання мозку киснем. Аденоїди (поліпи), розростаючись, за­важають дихати через ніс. Дитина дихає ротом і це погано позначається на її працездатності. Якщо видалити аденоїди, то зникає постійна сонливість, а з нею й неуважність.

3.     Найбільш поширена причина нестійкості уваги дітей — їх недостатня розумова активність. Якщо дитина пасивно слухає тривалі пояснення дорос­лих, стійкість уваги швидко падає, і вона легко відволікається на щось інше. Коли дитина робить цікаву справу, коли в процесі роботи треба не лише слухати, а й щось робити (виконувати дії з матеріалом), то її увага отримує величезну підтримку. Розумова активність, підтримувана практичними дія­ми, є основою стійкої уваги. Увага підтримує мислення. Коли під час вико­нання завдань немає матеріалу для мислення дитини, дорослий не доб'єть­ся стійкості уваги, скільки б разів він не звертався до дитини із закликом бути уважним.

4.     Неуважність може бути наслідком неправильного виховання дітей. Коли занадто дбайливі батьки купують дитині дуже багато книжок та іграшок, рано й часто водять її на виставки, у музеї, театри, вона звикає до постійної зміни вражень. Не встигаючи розібратися в них, не маючи змоги вдуматися в те нове, що кожного дня їй показує дорослий, дитина звикає до легкого поверхового ознайомлення із довкіллям, її увага стає поверхневою. У таких випадках дорослим потрібно вміти показати вже знайомий предмет, явище природи з нового боку, "відкривати" дитині ті якості, особливості й зв'яз­ки, яких вона раніше не бачила.

5.     Неуважність — це й негнучка увага, відсутність уміння переключатися з одного предмета на інший. Читаючи під час перерви пригодницьку книжку, деякі учні 1—3 класів не відразу можуть потім включитися в навчальну ро­боту. Вони здаються неуважними лише тому, що занадто зосереджені на іншому. Подібне часто спостерігається у дітей з інертним, флегматичним типом темпераменту. Потрібна пауза, щоб дитина переключила свою увагу на новий зміст.

6.     Виховання уваги — це виховання почуття відповідальності та трену­вання вольових зусиль. У дитини потрібно поступово й наполегливо вихову­вати прагнення домагатися мети. Необхідно цілеспрямовано формувати навичку бути уважним, вірити у свої сили.

7.     Важливо виправляти увагу дитини, виховуючи спостережливість. Учити дитину спостерігати на уроці, вдома, на природі, вчити орієнтуватися на вулиці, дотримуючись правил дорожнього руху.

Привчайте дитину робити не лише те, що їй цікаво, а й те, що не привер­тає уваги, але знадобиться їй у житті.